Цьогоріч на
урочистості з нагоди відзначення 67 річниці Великої Перемоги до Алеї Слави у
Ямполі зійшлися не лише учні школи та ветерани, а й більша частина мешканців
селища: від наймолодших жл людей похилого віку. Кожен прийшов на мітинг аби
віддати ще раз шану підпільникам та партизанам, героям фронтів, невідомим
трудівникам тилу, солдатським вдовам.
…Йде велелюдна колона
центральною вулицею селища. Крок за кроком наближається до місця, де вічний
спочинок знайшли вчорашні солдати. І лягають квіти до ніг солдата. Хвилиною
мовчання вшанували ветерани загиблих побратимів. І знову повертаються в колону, аби вшанувати й
тих, чиї імена викарбувані на плитах, що у підніжжя пам’ятника на Алеї Слави.
Тут і відбулися основні урочистості.
З вітальними словами до
присутніх звернувся селищний голова В.Рудь, голова первинної ветеранської
організації Г.Ситар, депутат селищної ради В.Мусійчук. слів багато, та хіба
можна знайти потрібні, щоб передати усю біль душевних ран, біль від осколків,
які залишили шрами на тілі і стерти у серці спогади про бойових побратимів,
яких у них на очах косила коричнева чума. І тому, коли лунає Гімн, ветерани,
присутні на урочистостях, не дивлячись на те, що стояти їм уже важко, підводяться
і віддають шану полеглим. В.Рудь передав усім сивочолим
героям Ямпільщини грошові подарунки. Кого ж не було на урочистостях, до тих
представники місцевої влади завітали додому. Бо головне, як каже Валерій
Анатолійович, нікого не оминути увагою.
Г.Ситар розповів, що додому з
фронту повернулося 106 солдат. З них залишилося в живих на сьогоднішій день 11.
О.В.Рудь та Ю.І.Спектор проживають за межами району, а на території Ямпільщини
мешкає 9 ветеранів. Це Л.М.Базалійська, Ф.А.Волковський, П.С.Ромко,
С.Г.Декалюк, С.І.Басок, В.Т.Рафалюк, Д.К.Волков, Ф.Д.Жигалюк, І.Г.Федюк. Молоді
роки цих людей минули під кулями. І єдине їхнє бажання, аби більше ніколи не
було війни.
На меморіальних плитах
викарбувані імена ще 125 солдат, які не повернулися з війни. Наразі до списку
додаються й імена тих, хто відійшов у вічність у мирні роки. Одна знайома з
болем зауважує: «А мій дідусь не зустрів 67 весну Перемоги». Сюди вона прийшла
із маленьким сином, йому й розповідатиме про подвиг рідної людини, аби
той пишався, що його прадід
завойовував перемогу.
Діти й молодь
дарують присутнім ветеранам бузок та тюльпани, дехто повітряні кульки. Це їхній спосіб подякувати за перемогу.
Назбиравши декілька букетів, ветерани кладуть квіти до підніжжя пам’ятника і ще
раз поминають відомих та невідомих солдатів, що впали на полях битв, хто згорів
у крематоріях концтаборів, хто був замучений у гестапо, хто пердчасно піщов з
життя від бойових ран…
Учні школи вітали віршованими рядками, а
культпрацівники невмирущими піснями, які підспівували ямпільчани. Гарно
постаралися місцеві аматори сцени, адже кожне слово, кожна нота торкається душі
і робить свято ще урочистішим.
Вічна слава героям! Ми ніколи не забудемо про ваш подвиг!
|
