Попередня
перевірка органу місцевого самоврядування та підконтрольної території була Сушівцях у серпні минулого тому. І
до честі тамтешнього керівництва, більшість зауважень уже знайшли позитивне
вирішення. За словами сільського голови Галини Наголюк, одним із головних досягнень можна вважати
налагоджену співпрацю з місцевими інвесторами. На території сільської ради господарюють два орендарі земельних паїв і
відчутно підсобляють у громадських справах. З усіма фермерськими господарствами
укладено соціальні угоди і вже навіть підраховано зиск сільської казни від
цього. Галина Миколаївна очолила
Сушовецьку громаду після останніх виборів органів місцевого самоврядування. І
хоча Г.Наголюк родом із сусідньої Лепесівки, очевидно за роки роботи в Сушівцях
заслужила повагу та любов людей, коли вони довірили їй стати керівником
громади.
А Галина Миколаївна, як справжній патріот малої
батьківщини, хоче зробити щось добре і пам’ятне
для села, для своїх односельців.
– В селі
проблем багато. На території сільської ради є ФАП, дитсадок, школа. Заклади
соцкультпобуту нормально функціонують. Плануємо зробити капітальний ремонт будинку
культури, перекрити дитсадок. Малюків у селі є багато. На сьогоднішній день
дошкільний заклад відвідує 24 дитини. Також у планах встановити на території,
прилеглій до закладу культури, пам’ятник загиблим воїнам–односельчанам.
Хочеться багато зробити. Мрію, щоб у селах Сушівці та Водички найближчим часом
з’явилося вуличне освітленням. Задумів чимало, назаваді – брак коштів. Буде
підтримка від держави – усе задумане втілимо в життя, – каже сільський голова
Г.Наголюк.
У Сущовецькій школі навчається 73 учні. Очолює
заклад досвідчений педагог Таміла Панчоха. У 2009 році школа відзначила день
свого другого народження, бо була здана в експлуатацію після завершення
капітального ремонту. Подія була грандіозна. А історія шкільного приміщення
пов’язана тісно з ім’ям відомого на Білогірщині чоловіка М.Миколайчука. Саме
сушовецький поет, як наразі часто говоримо, про Михайла Миколайчука, коли
очолював колгосп «Шлях до Комунізму», приклав руку до будівництва нової
шкільної споруди. До речі, не лише будівництво школи заслуга пана Миколайчука.
За рахунок колгоспу було куплено і переоблаштовано приміщення, де наразі
розташовується другий дім для малюків, тобто дитсадок; за кошти колгоспу велося
будівництво закладу культури…
 А на сьогодні Михайло Миколайович шанована у селі
людина. До його думки прислухаються. А колишній голова колгоспу з сумом
пригадує ті часи, коли село купалося у розкоші і каже: «У селі живеться добре. Треба
бути задоволеним тим, що Бог дає. Проте легше живеться все ж тим, хто отримує
пенсію. Частина людей виїхала на заробітки за кордон. А більша частина людей
без роботи. Спиваються. І марнується нація. Робота на селі людям потрібна. Село
– джерело самобутності. А безробіття – то наша найбільша проблема», -
підсумовує Микола Миколайович.
Сушовецька громада завжди згуртована. От хоча б
пригадати той рік, коли зводили церкву. Працювала всі громада: хто допоміг
гривнею, хто словом, але байдужих не знайшлося. За дев’ять місяців звели храм
Господній. Такої згуртованості не має ні в якій іншій громаді.
І проблеми у жителів Сушовець
подібні. Місцева жителька Ольга Федунець розповідає: «Найбільше образа бере за
те, що ціна на молоко низька. Проте вирішити ці питання не в наших силах. Тут
повинна втрутися держава», - запевняє співрозмовниця.
Низька закупівельна ціна на
молоко – то проблема не лише сушівчан. Трудяться в поті чола, аби заробити
копійку до хати, а в результаті за свою працю отримують мізер. «Навіть пляшка
води коштує дорожче, ніж літр молока. Що купиш за 1.80 грн?. А літом ціна впаде
до 1.50», - обурюється Ольга Гуц. А потому говорить і про ті проблеми, що
турбують її, як бібліотекаря: «Хотілося аби держава подбала про те, щоб
забезпечувати бібліотеки новою літературою для дітей. Юні відвідувачі, наявні у
бібліотеці книги, перечитали по декілька разів. А їм хочеться чогось нового.
Отож, несу книги з дому, виписую дитячу літературу, аби поповнити книжковий
фонд», – каже Ольга Володимирівна.
Усе життя добросовісно
трудилася на благо громади ще одна
жителька села Лідія Гуц. Трудова стежина заводила жінку і на ферму, де була
дояркою, і в колгоспі трудилася, і на чолі сільської ради стояла. Отож, Лідія
Юрівна багато може розповісти про сільське життя. Проте жінка у відчай не
впадає і на нелегке життя не скаржиться. Запевняє, що жити стало краще, коли у
село провели природній газ. «Знаєте, – каже Л.Гуц, – найбільше мені болить те,
що для молоді у селі не має роботи. тікають молоді у місто в пошуках кращої
долі. А сільські жителі працюють важко, а ту працю ніхто не цінує. Молоко
віддаємо за мізер; біля картоплі треба напрацюватися, а ринку збуту не має».
Підтримує думку і депутат
сільської ради Валентина Вільчук: «Люди з того живуть, що тримають підсобне
господарство. Єдиний спосіб заробити гроші, щоб заплатити за газ, вивчити дітей
в університетах – це тримати господарство. А ціни за вирощений чи вироблений
продукт селянину закупівельники пропонують невисокі. Від безвиході погоджуються
люди й на те, що пропонують. А взагалі, у селі є все для нормального життя.
Люди на інсвестора не ображаються. Взимку «Рідний край» дороги неодноразово
горнув. Орендну плату теж платять нормальну».
Ось так і живе це невелике
село. Своїми силами дають лад проблемам та сподіваються на краще майбутнє.
Усіма силами намагаються підтримувати на належному рівні соціальну сферу, бо це
запорука нормального життя. звісно, для цього потрібно докласти чимало зусиль.
Але такий закон життя: поки живеш – борись!
Анжела Дзицюк
|
