Днями голова Білогірської районної ветеранської організації М.Максимчук вручив почесну грамоту та цінний подарунок обласної ради організації ветерані України кращому волонтеру району О.Михайловській. Відзнаку вона отримала як переможець обласного волонтерського конкурсу і з нагоди 25-річчя утворення спілки ветеранів. О.Михайловська все своє життя працювала на посаді фельдшера. Спочатку в Юрівці, потім – в Тростянці. В загальному сфері охорони здоров’я віддала більше, аніж п’ятдесят п’ять років. Була нелегка робота в сільському родильному відділенні (було таке у свій час при Юровецькомі ФАПі), коли доводилося в рік приймати пологів більше, ніж нині в цілому по району. Його послугами користувалися чотири навколишніх села і під час того післявоєнного "бебі-буму” не було в місцевих медиків жодного смертельного випадку новонароджених. Ветеран згадувала, як доводилося добиратися на виклик підводою, велосипедом. А потім ще й освоїла їзду на мопеді – це власне, той же велосипед, тільки з двигуном. Через нього мало сама не загинула, коли після трьохдобового чергування біля породіллі, заснула прямо за кермом. Як мить пройшли роки професійної праці, вийшла на пенсію і її знову покликали на медпункт - в селі не було кому приймати хворих. Коли, закрили в селі медичний заклад, хворі почали йти на прийом додому. Ще довго після того вдома тримала цілу аптеку, щоб при нагоді допомогти людині. Вісімдесят два роки виповнилося у ці дні ветерану. Отож з подвійним святом вітали її гості з райцентру, рідні. Під час святкового столі, який, до речі, приготувала власноруч, не раз приймала вітальні дзвінки від онуків. З Києва, Вінниці, Хмельницького, Білогір’я… Люблять бабусю Лєну онуки, люблять заїжджати до неї у гості. Адже тут вони в основному провели своє дитинство, серед пишної тростянецької природи, тінистих лісів та розлогих берегів. Згадали і про невеселе. Коли прийшла в село у невістки в 1949 році, в селі було майже п’ятсот жителів, зараз – втроє менше. В початковій Тростянецькій школі тоді навчалося більше тридцяти учнів, нині – кілька. Та сама школа сьогодні під великим знаком запитання. Двадцять п’ять вдів у селі, половина з них – одинокі престарілі. Тому так було багато тостів і побажань, щоб місцевий волонтер ще довго могла допомагати людям, адже є кому. І ще бажали, щоб просто жила довго на радість дітям та онукам…
Днями голова Білогірської районної ветеранської організації М.Максимчук
Ветеран згадувала, як доводилося добиратися на виклик підводою, велосипедом. А потім ще й освоїла їзду на мопеді – це власне, той же велосипед, тільки з двигуном. Через нього мало сама не загинула, коли після трьохдобового чергування біля породіллі, заснула прямо за кермом. 
