 Про проблеми, які необхідно вирішити шляхом прийняття закону "Про ринок земель"
Загальновідомо, що стаття 14
Конституції України визнає землю основним національним багатством, яке
перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю
гарантується. Воно має набуватися і реалізовуватися громадянами, юридичними
особами та державою виключно відповідно до закону.
Таким чином, Основний Закон України,
яким закладено головні засади суспільно-правових відносин щодо набуття та
реалізації права власності на землю, визначає прямим обов'язком держави захист
усіх суб'єктів права власності на землю та забезпечення соціальної
спрямованості економічних відносин. І якщо поступовий перехід землі до
більш економічно активних власників має забезпечуватися шляхом ринкового
саморегулювання, то питання додержання соціальної справедливості під час
перерозподілу землі, попередження надмірної концентрації земельних ресурсів
або, навпаки, парцеляції земель, утримання цінової стабільності тощо, слід
віднести до сфери регуляторної компетенції держави.
Відповідно до офіційних даних
за час проведення земельної реформи, яка триває в Україні з 1991 року,
відбулася демонополізація державної власності на землю. Об'єктом реформування
стали землі майже 12 тисяч господарств, а 6,8 мільйонів селян набули права на
земельну частку (пай). Наближається до завершення процес видачі державних актів
на право власності на землю власникам сертифікатів на право на земельну частку
(пай). Видано понад 6,5 мільйонів державних актів на право власності на землю
власникам земельних часток (паїв).
В той же час в державній
власності залишається земель запасу та резерву – близько 6,1 млн. га
сільськогосподарських угіль, з них ріллі 2,6 млн. гектарів. Відумерлої спадщини
1,8 млн. га сільськогосподарських земель, не витребуваних паїв 1,4 млн. га, які
використовуються не раціонально або взагалі не використовуються.
У зв'язку з відсутністю досконалих
інструментів регулювання ринку земель, в Україні тимчасово було встановлено
мораторій (заборона на відчуження земельних ділянок сільськогосподарського
призначення), що обмежує права власників земельних ділянок, які закріплені
частиною першою статті 90 Земельного кодексу України: «Власники земельних
ділянок мають право продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку,
передавати її в оренду, заставу, спадщину».
Періодично мораторій подовжували навіть не зважаючи на те, що його
існування стримує створення цивілізованого земельного ринку та замість
вирішення існуючих проблем, призводить до нагромадження нових. У той же час
дієвих заходів щодо досягнення мети встановлення мораторію (створення
інфраструктури ринку, системи гарантування прав на землю, автоматизованої
системи ведення державного земельного кадастру тощо) у повному обсязі так і не
вжито.
|
