В цьому році ми вшановуємо  81 – і роковини Голодомору – геноциду в Україні 1932 – 1933 років. Сьогодні Голодомор - не історична давнина, а глибока духовна рана, яка нестерпним болем пронизує пам’ять і його очевидців, і сучасне покоління. 22 листопада 2014 року  заступник голови районої ради Віра Васильчук, перший заступник голови районної державної адміністрації Іван Бельцик,  жителі Білогірщини хвилиною мовчання вшанували пам’ять жертв Голодомору і політичних репресій біля Меморіалу жертвам Голодомору у райцентрі. Усі вони прийшли сюди із колосками, лампадами й свічками в знак скорботи та пам’яті.
 Голодомор 1932-1933 років назавжди залишиться в пам’яті наших предків однією з найстрашніших сторінок нашого минулого. Завдяки вірі у свої сили, любові до України, споконвічному прагненню до свободи та незалежності наші предки вистояли, тому наш обов’язок – завжди нести в серцях пам’ять про ті страшні події. Ми не маємо права знехтувати уроками минулого. Маємо знати історію такою, якою вона була,  не можна забути найбільшу трагедію українців у ХХ столітті. Це наш моральний обов’язок перед минулими поколіннями. Тільки правдиві знання ліквідують спотворені уявлення про Голодомор, не допустять подібного у майбутньому.
    В цей день на всіх адмінбудинках підприємств, установ, організацій району було приспущено державний прапор, в храмах відправлено панахиди за загиблими від Голодомору.
  За участю священників різних конфесій відбувся молебень пам'яті за загиблими.
   На Україні від Голодомору 1932-33 років, за різними даними, загинули від 3,5 до 10 мільйонів осіб. 12 людей за хвилину, 1000 щогодини, 25000 помирало щодня… І нехай у нашому районі його масштаби не були такими вражаючими, як в інших областях та районах, однак  Голодомор був.  Люди страждали, не мали чим годувати своїх дітей. В кожну хату стукали хвороби, а разом з ними заходили ненависть та пустота. І ті нещасні люди не вмерли за щось, вони не боролися, не воювали і не відстоювали своє право на життя. Їм не дали такої змоги. Багато з них просто згасли на очах. Серед нас очевидців Голодомору уже немає. Але хочеться, аби була вічною пам’ять про них. Не можна забувати! Це наш спільний біль, наша скорбота.
    Вірте, моліться, пам’ятайте і запаліть свічу – свічу скорботи…